Нація у скорботі
Нещодавно ми відзначали День героїв Небесної Сотні. Від «Просвіти» організували Майданівські читання у Музеї Героїв Небесної сотні в Івано-Франківську. І кожна поезія читалася не без хвилювання, сумні обличчя, солоні сльози як і починалося вісі років тому на майданах, церквах, лікарнях, університетах, заводах, офісах, квартирах, сльози болю і втрати. Всі експонати музею нагадували про ці страшні події, а ще акорди сумної мелодїі «Гей пливе кача…», яку підготував звукооператор І. Лабач. Згадали поіменно хвилиною мовчання всіх наших Героїв, вбитих за правду.
Ми – українці – всесвітній феномен – вбивають одного, а на його місці постає сотня. Серед них – хлопці з дерев’яними щитами, пенсіонери з гарячим чаєм, і навіть вагітні з аптечками. Зло, з яким ми зіштовхнулися, література трансформувала у прекрасне і вічне – вірші, які писали не тільки професійні письменники, а й звичайні українці. Деякі з них можливо написали перший і останній вірш у своєму житті. Їх тут читали артистка Наталія Тихонова, праправнучка брата Івана Франка Онуфрія Олеся Франко, кандидат педагогічних наук, доцент, доктор філософії Любомира Калуська, членкиня «Жіночої громади» Галина Мельничук, керівник гуртка художнього читання та акторської майстерності Промінь» ЦДТЮТ Світлана Костюк з своїми вихованцями Софією Білінською, Лолітою Турбал, Вікторією Танчук, Костянтином Мандзюком, Аліною Гаврилас, Анастасією Пабігун. Про Майдан, як символ нескореності й віри про загиблих читали вірші просвітяни Ольга Бойчук. Ольга Людкевич, Наталія Дяченко, Михайло Юськів, а Руслана Денега не тільки читала вірш, а й виконала дві пісні «Майдан» та на слова І. Франка «Ожиємо, брати, ожиєм».
Насамкінець всі виконали «Ой у лузі червона калина». Додому йшли зворушені під впливом проведеного патріотичного заходу…
Та ніхто з нас не думав, що через день ми знову стикнемося з російською навалою, що почнуть бомбити наші міста і села, що падатимуть наші будинки, буде чути крик, плач, сльози наших дітей, матерів, що сирени кликатимуть нас у підвали і бомбосховища, що наші діти тікатимуть від цих жахіть далеко від дому, а їхні безневинні друзі горітимуть у вогні, і що не ставатиме продуктів, води…
Нація у скорботі, але серце кожного українця залізне і безстрашне. Тому переможе вселюдська і національна мужність.
Михайлина БОДНАР, м. Івано-Франківськ
