Борович Богдан Карлович (11.04.1947, м. Івано-Франківськ) – громадсько-політичний діяч, член правління ОО ВУТ ,,Просвіта’’ ім. Т. Шевченка.
Народився в родині службовця. Батько виїхав на Сахалін із відомих політичних обставин в регіоні. Ріс в сім’ї з мамою і бабусею. 1954р. пішов у середню школу №5, яку закінчив у 1965р. Мати стала інвалідом І групи з 1956р. В 1963 р. після уроків разом з товаришем по класу, покреслили висячі стенди матеріалів 22 з’їзду КПРС. Ранком біля школи на мене чекав директор школи Ярослав Краснопера. Провів зі мною ,.виховну’’ бесіду в різкій формі і попередив: ,,спочатку отримай освіту, а потім займайся чим захочеш, і не підставляй мене і весь вчительський колектив під удар’’. Він сказав, що стендів на стінах вже нема, і щоб я застеріг своїх друзів, щоб ніде вони про це не ,,патякали’’. Це був перший урок його знайомства з політикою.
В 1964р. в СШ №5 відкрили перший в Україні Театр юного глядача, який до 100-річчя від дня смерті Т.Г.Шевченка показав виставу ,,Реве та стогне Дніпр широкий’’, під керівництвом режисера театру ім.І.Я.Франка Аркадія Вітковського. Б. Борович грав у цій виставі роль пана Робика. Вистава користувалася великим успіхом як в Івано-Франківській, так і у Львівській області. Було запрошення провести гастролі в м.Київ, випущено афіші. Однак орган КГБ розпустив театр, а режисера А. Вітковського вигнали з області. 1965р. він поступив у філіал Львівського політехнічного інституту на механічний факультет, який закінчив у 1970 р. З 1970р. пішов працювати на завод ,,Прилад’’ в м.Івано-Франківськ, де працював технологом, начальником техбюро, ведучим технологом заводу по напрямку до 1981 р. З 1985р. пройшов за конкурсом на ,,Радіозавод’’ начальником техбюро, де пропрацював до 1993 р. В 1986 р. 28 липня під час відпустки органи КГБ провели в Б. Боровича обшук і вилучили з бібліотеки багато літератури, а його під конвоєм доставили на допити в КГБ. Допити тривали 8 місяців, аж до 10 березня 1987р., коли його поставили перед вибором підписання заяви про співпрацю або притягнення до кримінальної відповідальності за мою націоналістичну діяльність. Б. Борович вибрав друге. Очікування суду тривало 2 роки., але політичні процеси в імперії випереджували запобіжні кроки КГБ.
1989р. на заводі були проведені установчі збори ТУМ, на яку зібралося 800 осіб і Б. Боровича обрано головою осередку заводу.
З тих пір починається його активна політична діяльність:
– очолює перші вибори в парламент СРСР в Рогатинському районі Калуського виборчого округу за висунення Дмитра Павличка;
– в наступних виборах в парламент УРСР очолює вибори по Снятинському округу;
– беру активну участь по створенню обласного товариства ,,Просвіта’’ ім.Т.Г.Шевченка і стаю членом правління Товариства;
– організовую на заводі осередок громадського об’єднання ,,Рух’’ і бере участь у всіх установчих конференція міського, обласного і національного рівнів;
– організовує делегації від заводу на схід України, де проводив мітинги і особисто виступав в містах Хмельницьку, Кіровограді, Дніпродзержинську, Херсоні, Чернівцях, Хотині, Києві;
–організовує зустрічі з Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Левком Лук’яненком, Орестом Дичковським.
У Вінниці в червні 1990р. організовує встановлення хреста разом з віруючими греко-католицької церкви та священниками з м.Камянець-Подільського і робітниками свого заводу на ліквідованому кладовищі, де захоронено 10 тисяч січових стрільців. Приймає несподіване рішення для силових структур Вінничини щодо залучення до цієї посвяти громадськості Вінничини. В цей недільний день п. Мулява проводив голодівку і мав зареєстрований документ на право проведення мітингу, але зібрати вінничан йому не вдавалось. Тоді він домовився з воєнкомом Вінниці, вийшов на привокзальну площу і провів активні заклики і роз’яснення щодо причин встановлення хреста. В скорому часі за ним сформувалась величезна колона, яка перепинила рух трамваїв. Колона пройшла маршем попри університет ім.М.Коцюбинського, де вінничани вперше почули слова гімну України «Ще не вмерла Україна», після чого наблизились до кладовища, де провели панахиду і мітинг в честь загиблих січових стрільців. Він мав категоричні розмови з начальником КГБ Вінничини, який вимагав припинити встановлення хреста, але відчув поступливість начальника УМВС області полковника п. Камінського. Під час переговорів він зрозумів, що ця людина нам сприяє. У 1990 р. формує делегацію від заводу для блокування Верховної Ради щодо прийняття національної символіки держави, гимну, а також проголошення суверенітету, що й було досягнуто. У всіх політичних мітингах, які проводилися в Івано-Франківскій області, Б. Борович брав активну участь.
1991р.обраний депутатом обласної ради першого демократичного скликання. Під час ГКЧП брав участь у стихійному мітингу протесту в м.Івано-Франківську, і є одним з трьох виступаючих із закликом не допустити перевороту. В знак протесту проти діянь ГКЧП на заводі ухвалили прийняти присягу на вірність Україні. На другий день разом зі священником Підлисецьким проводили записи в журнал з підписами і посвятою кожної людини особисто. Присягнуло 80% робітників заводу. В скорому часі його обрано членом комісії обласної ради по розслідуванню діянь ГКЧП в Івано-Франківській області. Ним виявлено документи, які характеризують дисципліну управління внутрішніх справ, які виконували команду Москви і приймали запобіжні заходи для подавлення можливого протесту народних мас.
30.11.1991р. проводом Руху його направляють в Чернівецьку область для організації спостереження при проведенні референдуму щодо визначення державної незалежності України. Попередньо 2 місяці він проводив щотижневі зустрічі з головою Чернівецького Руху професором Панчуком. Йому доручили взяти під контроль Хотинський, Глибоцький і Сокирянський райони, які були насичені прихильниками румунського і молдавського відторгнення від України. Під час референдуму з ЗО листопада на 1 грудня 1991р. були спроби підпалити автобуси, якими він привіз людей в Чернівецьку область. Робота була визнана доброю, так як в референдумі взяло участь 67% громадян.
В першу річницю святкування суверенітету Б. Борович був направлений обласною радою в м.Київ. Святкування проходило в залі палацу ,,Україна’’. Він підняв національний прапор, сидячи на 5-му ряді. В залі піднявся свист і гамір з вимогою опустити ,,бандерівскоє тряпьє’’. Поруч з ним сиділа Валентина Шевченко, вона встала і покинула зал. В скорому часі з балкону був спущений великий національний прапор 10-метрового розміру. Гамір став наростати особливо з появою Л.Кравчука на трибуні. Але мікрофони були включені і Кравчук почав промову. Гамір стих.
У 1992р. його обрано головою політичної координаційної ради області, до складу якої ввійшли: ,,Просвіта’’, ,,Рух’’, КУН, Демократична, Республіканська і Християнсько-демократична партії. У чергових виборах 1994р. у Верховну раду України Політична координаційна рада провела 11 депутатів за нашим поданням і підтримкою із 12 можливих. Я запропонував узалежнити депутатів Верховної ради від ПКР шляхом укладання відповідної угоди і щоквартальної звітності перед ПКР. Але депутат Михайло Костицький пояснив про неконституційність його домагань.
1992р. був обраний сесією обласної ради на посаду голови Фонду комунального майна області. Приступив до роботи 3 січня 1993р. Почав з реформування в системі власності, а саме з малої приватизації. Довелось вступити в боротьбу за проведення даної реформи. З особливим зусиллям опирались реформі деякі представники прокуратури і виконавчі служби представників Адміністрації Президента, а особливо структури агропромислового комплексу. На той час в обласному правлінні їх знаходилось 80 осіб. Слід сказати, що наше місто стало піонером в проведенні аукціонів по реалізації майна. Посол США п.Міллер особисто взяв участь в проведенні 100-го аукціону в м.Івано-Франківську, і відзначив належну роботу Фонду комунального майна області.
В цю ж каденцію його обрано головою міста Івано-Франківська. За час його головування з 1994 по 1998рр. вдалось досягнути наступного. Переведено школи з російською мовою навчання на українську. Закуплено обладнання з Німеччини для будівництва доріг; запроваджено нову технологію по ремонту доріг і здійснено капітальний ремонт 10 км. доріг за новою технологією і паралельно за старою технологією – 25км. Здано 3 трибуни центрального стадіону м.Івано-Франківськ і запущено стадіон в експлуатацію. Відкрито нову поліклініку біля заводу «Родон» для обслуговування населення. Переведено центральну міську лікарню з вул.Івана Франка в колишню обласну лікарню по вул.Гетьмана Мазепи. Відкрито очне відділення при центральній міській лікарні за допомогою ,,Клубу Лева’’ сполучних Штатів Америки. Для досягнення цієї мети був створений ,,Клуб Лева’’ в м.Івано-Франківськ, президентом якого було обрано Б. Боровича. За 7 років діяльності цього клубу проведено сотні безкоштовних операцій хворим американськими професорами і лікарями, членами ,,Клубу Лева’’. Крім того, завезено обладнання для очного відділення, яке дає уможливлювало в повному обсязі працювати по сьогоднішній день і таким чином ліквідовано відсутність конкуренції в області по наданню даних послуг. За фінансової і технічної підтримки американського проекту США йому вдалось закупити 10 тролейбусів чеського виробництва та запасних частин до них на 5 років, 10 тролейбусів Дніпропетровського виробництва, 10 мікроавтобусів для впровадження проекту забезпечення беззбиткової роботи тролейбусного управління і переведення його в рівень самоокупних комунальних підприємств. Забезпечено проведення центрального каналізаційного колектору діаметром 1,8м через ціле місто до очисних споруд. Створено при «Водоекотехпромі» спеціальну пошукову групу, забезпечену комп’ютерами для встановлення мапи розміщення каналізаційних колекторів, лівньовок і водозабезпечуючих магістралей, яка в місті на той час була відсутня. З допомогою обласної ради йому вдалось повернути монастир сестер Василіянок справжнім його власникам. Окрім цього, було надано дитячий садочок по вул.Гарбарській, велике прміщення для духовної семінарії на розі вул.Гарбарської та Василіянок, а також 2-поверхове приміщення колишньої ватинної фабрики по вул.Гарбарській, що складає єдиний церковний комплекс, віруючим УГКЦ. Впроваджено в школах патріотичне виховання по забезпеченню розвитку національних цінностей, де старшокласниками формувались виїзні групи в с.Грабівку для ознайомлення з місцями партизанської слави і проведення спортивних змагань. Здано в експлуатацію багато житлових будинків і надано квартир. Розпочато реформу комунальної служби міста, прийнято рішення сесії про переведено ЖЕО в приватний сектор. Після завершення його каденції дане рішення відмінене новою владою. Впроваджено конкурентне перевезення пасажирів за допомогою приватного транспорту, для чого він уклав угоду з приватною фірмою Ярослава Гулика. Впроваджено щотижневу зустріч з громадянами міста через 402-ий телевізійний канал як ним особисто, так і з залученням служб міста.
Передав садочок для батьків з дітьми, хворими на ДЦП, для спільного користування з метою взаємодопомоги батьків поміж собою і таким чином досягнення більшого успіху у спілкуванні, взаємовиручці і раціональному використанні часу. Залучено по системі медичного забезпечення велику кількість медичної допомоги від Заходу. Намагався навести порядок при надходженні гуманітарної допомоги, щоб взяти під контроль комп’ютерну базу розподілу гуманітарної допомоги, чинився опір. Завершення каденції не дало змоги забезпечити цей контроль до кінця. Надано офісне приміщення для громадського об’єднання ,,Меморіал’’, а також для відкриття Музею визвольних змагань по вул.Тарнавського. Надано приміщення для відкриття музею Довбуша для університету ім.В.Стефаника під керівництвом професора В. Грабовецького. Надано приміщення для Руху та інших політичних партій по вул.Незалежності, 7. Ліквідовано штучне утворення ,,Прикарпатмолоко’’ і передано приміщення для офісу Братства вояків УПА і Конгресу українських націоналістів по вул. Лепкого. Поставлено пам’ятник Івану Франку, на відкриття якого були запрошені і взяли участь внучка Івана Франка Зіновія Франко і внук Роланд Франко. Підписав угоду з послом Канади в Ураїні п.Вестдалом і С.Волковецьким про надання допомоги у навчанні бізнесу. З цією метою за канадські кошти був відкритий бізнес-центр, який працює по сьогоднішній день. Містом для роботи бізнес-центру було надано приміщення по вул. Дністровській,. За пропозицією посла п.Вестдала він очолив делегацію Кабінету Міністрів України у складі 30 осіб в Канаду, де підписав угоду із Саскачеванським університетом та Івано-Франківським університетом нафти і газу по обміну в навчальних процесах (по 10 студентів щорічно з обох сторін). По взаємній домовленості з головою м.Дніпропетровська М.Швецем виїхав з працівниками міськвиконкому в 1996р. за участі Конгресу українських націоналістів на чолі зі Славою Стецько в мерію м.Дніпропетровська. Мав прямий телерадіоефір з мешканцями м.Дніпропетровська, підписав угоду про співпрацю, де передавав досвід переведення російських шкіл на форму навчання українською мовою. Окрім того, двічі очолював делегацію м.Івано-Франківська у 1996-1997рр. для взяття участі в змаганнях на Кубок Президента по волейболу між працівниками міськвиконкомів України. Надавав належну підтримку футбольній команді Прикарпаття, яка знаходилась на той час у вищій лізі, у виділенні житлових квартир. Підписав угоду про співпрацю з мерією м.Аянш (Франція). Ним була направлена делегація в м.Аянш на зустріч з мером. Двічі приймав в м.Івано-Франківськ делегацію з Франції. Неодноразово отримував гуманітарну допомогу для комунальної служби міста і прилади для хірургічних кабінетів м.Івано-Франківськ.
Під час проведення будь-яких серйозних реформ чи змін в місті відчувалась налаштованість окремих представників силових структур на зупинку об’єктивних процесів. Так, відразу після закриття російських шкіл органами СБУ була відкрита кримінальна справа по так званому процесу ,,приватизація карбідного заводу’’. Задум відкриття справи мав за мету переведення у справі його як свідка на підсудно-відповідаючу особу, що зловживала своїм службовим становищем, допустивши в 1993р. приватизацію колективом незавершеного будівництва карбідного заводу в с.Дубівці, чим було нанесено великої шкоди державі. Насправді справа носила характер політичного замовлення, бо колектив після приватизації заводу через 3 місяці приступив до випуску продукції в Україні (єдиний в Україні випадок). Під впливом декотрих працівників СБУ і завдяки відкриттю кримінальної справи завод перестав працювати, а справу безславно закрили, мотивуючи непорозуміннями в законодавстві. На сторінках цієї справи він власноручно написав, що справа штучно сфабрикована представниками СБУ і нанесла непоправної економічної шкоди Україні. До речі, цей завод сьогодні «гниє» і більше нікого не цікавить. Такі самі справи намагались робити органи управління внутрішніх справ на автопідприємство під керівництвом п.Чорного, де протягом року людину безпідставно тримали ув’язненим в пошуках якихось зв’язків з Б. Боровичем. Від 1996 по 2000р. він навчався заочно на юридичному факультеті Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, який закінчив і отримав другу вищу освіту – спеціальність юрист. З 1999 по травень 2000р. працював головою Представництва Державного комітету корпоративних прав, завданням якого було взяти під контроль і управління державною часткою майна. Але створення такого органу було на перешкоді силам, які хотіли державне майно розкрадати. Тому під впливом відповідних депутатських інтересів сесією Верховної Ради України Комітет був ліквідований. З травня 2000 по березень 2005р. він очолював Представництво Держпідприємництва України в області. Сприяв розвитку підприємництва в області, допомагав створенню бізнес-центрів в районах і містах, ставав на захист підприємців від корупційних дій адміністративних органів, сприяв запровадженню державної реєстрації за принципом «єдине вікно». Під його особистим впливом був ліквідований орган, який видавав довідку про відповідність ліцензійних умов приватних медичних закладів і аптек. При чому дана структура брала за такі довідки оплату в розмірі від 850грн до 5000грн. Після неодноразових виступів на Колегіях Держпідприємництва України він направив офіційне звернення в Генеральну прокуратуру, голові СБУ України, міністру внутрішніх справ і в Кабінет Міністрів України про шкідливість даного утворення. Після піврічного опрацювання дана структура була ліквідована з маленькою зміною в законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», в графі було дописано, що за ліцензійні умови відповідає сам підприємець. Також ним за скаргою Галицької страхової компанії було досліджено розпорядження заступника міністра внутрішніх справ України щодо необхідності обов’язкового страхування транспорту в єдиній конкретній страховій компанії. Направлені ним матеріали на Міністерство внутрішніх справ привели до ліквідації даного розпорядження.
У політичному процесі обласного рівня він був тричі обраний депутатом обласної ради. В каденції 2001-2005рр. був обраний головою комісії соціально-економічного розвитку обласної ради та головою фракції ,,Наша Україна’’. За час цієї каденції фракція неодноразово виходила з протестами проти рішень Президента України, які суперечили незалежності України. Івано-Франківська єдина обласна рада, яка під тиском фракції ,,Наша Україна’’ прийняла рішення про невходження в Єдиний економічний простір. Такі рішення фракції були оцінені належно в Адміністрації Президента, і в 2003р. був виданий спеціальний Указ Президента Л.Кучми, щоб персонально розібратися з Б. Боровичем. В указі для приховування намірів було долучено прізвище ще одного працівника облдержадміністрації, але ним ніхто не займався. Комісія, яка приїхала по завданню В.Медведчука, займалася виключно Б. Боровичем і оцінкою його роботи. Комісія в складі 6 чоловік працювала цілий тиждень і не виявила порушень, проте заступник голови Держпідприємництва України В.Загородній під тиском Адміністрації Президента видав наказ про догану з формулюванням «за неналежний контроль за дотриманням регуляторної політики в регіоні обласною державною адміністрацією». В Держпідприємництві України від підпису про ознайомленням з доганою Б. Борович відмовився, заявивши, що це є політичне замовлення. Через 3 місці догана була ліквідована Держпідприємництвом України.
Є членом Конгресу українських націоналістів, у 2003р. обраний заступником голови Конгресу українських націоналістів області, в 2005р. повторно обраний заступником голови Конгресу українських націоналістів області і членом центрального проводу. Під час Помаранчевої революції, будучи членом штабу ,,Нашої України’’, він очолив виїзд фракції ,,Наша Україна’’ в м.Київ.
В березні 2005р. Б. Борович призначений заступником голови Івано-Франківської облдержадміністрації. В процесі дослідження матеріалів по створенню ,,Лукору’’ він встановив і довів, що частка коштів, вкладена в угоду з ,,Оріаною’’ в кількості 107 акцій зі сторони ,,Лукойл’’, не має жодного фінансового навантаження. А це сьогодні зобов’язує ,,Лукор’’ для забезпечення своїх претензій управляти майном ,,Оріани’’ внести 562млн.грн. Домовився з давніми партнерами мерії міста Аянш про надання гуманітарної допомоги у вигляді 8 пожежних машин для використання в комунальній службі області. Зараз працює над системою реформи комунальної служби області, а також через співпрацю з німецько-польськм підприємством ВІОРАХ добивається побудови очисних споруд європейського рівня в області.
В процесі діяльності був нагороджений:
– офіційною медаллю, випущеною до 13-го року правління Понтифікату Його Святості Івана-Павла II, виданою Державним секретаріатом міста-держави Ватикану; грамотою Верховного архиєпископа Львівського, митрополита Києво-Галицького, єпископа Камянець-Подільського, кардинала католицької церкви Любомира Гузара; Почесною грамотою і нагрудним знаком Кабінету міністрів України та грамотою і нагрудним знаком Верховної Ради України.
