Аби Україна жила

Свята земля, де ти родився,

Де ти хрестився і змужнів,

Де розум твій, як цвіт, розвився,

Де між людьми ти заяснів –

йшлося про кандидата медичних наук, доцента, професора кафедри українознавства Інституту Східної Європи (Львів) Миколу Кардащука на просвітянській сцені, де відзначали його 90-річний ювілей. А між людьми, де він заяснів, – це серед нас, просвітян, науковців і викладачів Національного медичного університету, у середовищі Спілки офіцерів України, у рядах ветеранської організації, серед патріотів краю, до яких прийшов він на сповідь. Життя його не підвладне часу. Вже в такому поважному віці він подарував нам велике, на 400 сторінок, дослідження «Від Скіфії до АТО (медицина й армія в просторі і часі)» для сучасної потреби української армії для здобуття перемоги в українсько-російській війні. А перед тим – дослідження «Хто ми, хто наші пращури, звідки пішла і постала Україна». У ньому на широкій джерельній базі, великому ілюстративному матеріалі висвітлює в хронологічному порядку джерела, які розкривають медичну і військову культуру українців, якою вони володіли і які застосовували в час миру та у час воєн із найдавніших часів. Свою працю адресує новому поколінню українських учених, молодому підростаючому поколінню, представник якого – голова «Національного корпусу» в Івано-Франківській області Сергій Сивачук дякував йому за виховання.

 Отож, як ювіляр ішов до цього, що сприяло його духовному й патріотичному росту, як він прямував до свободи і самостійної України 63 роки свого життя і вже тепер 27 років у Незалежній Україні. Про це він розповів і сам, і друзі, побратими, співробітники, просвітяни. Світлини на мультимедійному проекторі засвідчували про ці події.

Народився Микола Дмитрович у с. Старі Кути Косівського району, лікар, педагог, кандидат медичних наук, доцент, визнаний найкращим ученим-винахідником Прикарпаття, громадсько-політичний діяч, полковник ЗСУ, генерал-хорунжий УК «Галицька Січ». Виростав у багатодітній селянській сім’ї. Батько загинув від фашистської кулі. Вся велика родина була активними членами «Просвіти», заснованої в Старих Кутах у 1902 році. Вона мала великий вплив на формування національної свідомості хлопця. Про це пізніше він опише у своїх п’єсах «Ми живі», «Карпатська симфонія» (на заході було запропоновано уривок з цієї п’єси).

У квітні 1946 року під час нічної облави Миколу Дмитровича разом з іншими хлопцями енкаведисти забрали на Донбас, але з трьома товаришами йому вдалося втекти. Як далі склалася його доля? Навчання на зуболікарському відділенні медучилища, служба в армії, Львівський університет, захист дисертації, праця-хірургом-стоматологом у Чернівецькій обласній клінічній лікарні…

У 1980 році ректор Івано-Франківського інституту запросив його на посаду асистента кафедри ортопедичної стоматології. Але коли закінчував докторську дисертацію, його заарештували за антирадянську діяльність, звільнили з медінституту і аж з 1997 року знову почав працювати в медуніверситеті.

З 1988 року пан Микола включається в громадсько-політичну діяльність, бере участь у політичних акціях у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Івано-Франківську, організовує осередок «Просвіти» на заводі «Індуктор», був наставником «Молодої Просвіти», разом із чоловічою хоровою капелою «Червона калина» бере участь у концертній діяльності, виступає з лекціями на політичні теми.

Фольклорно-етнографічний гурт «Пшеничне перевесло» ОО «Жіноча громада» нагадав йому про ті часи. Підбадьорили козацький дух патріотичними піснями тріо «Ґроно калини» і солістка Леся Мельник.

У 1991 році М. Кардащук склав військову присягу на вірність Україні і вступив до Спілки офіцерів України, очолював Комітет військово-патріотичного виховання молоді. Йому присвоєно звання генерал-хорунжого і нагороджено орденом Українського козацтва IV ступеня «Віра», орденом «За розбудову України». Про це розповів голова СОУ області Іван Лазор.

М. Кардащук є ініціатором спорудження пам’ятника героям-підпільникам ОУН, які не здалися живими до рук енкаведистів і загинули 6 квітня 1949 року. Є членом Ради обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Його привітав голова Василь Сав’юк. А від Українського козацтва «Галицька Січ» Миколу Кардащука здоровив Микола Боднар, який вручив йому орден «Лицар України» I ступеня. А голова ОО ВУТ «Просвіта» Степан Волковецький нагородив ювіляра пам’ятною медаллю «Просвіті – 150».

За свій вік Микола Дмитрович нагороджений численними нагородами, серед яких медаль «Найкращий вчений-винахідник Прикарпаття», «Будівничий України», «За заслуги», з нагоди 100-річчя Степана Бандери та 100-річчя Романа Шухевича… Всього 26 орденів і медалей та 60 грамот. Численно прийшли його привітати ще голова міської «Просвіти» Василь Бойко; проректор Національного медичного університету Анна Ерстенюк; професор, завідувач кафедри ортопедичної стоматології Зіновій Ожоган; професор Андрій Грицик; заслужений лікар України, заступник голови обласної «Просвіти» Євген Романишин; член Правління, земляк Орест Івасик; голова обласної організації товариства винахідників і раціоналізаторів Богдан Середюк; радник міського голови Петро Парипа; редактор профспілкової газети «Єдність» Марта Павлишин; заступниця голови Клубу української інтеліґенції Любомира Джанджалас; голова Українського вільного козацтва в Чикаґо, племінник ювіляра Богдан Кардащук; родина та друзі з Буковини…

Гордістю Миколи Дмитровича є діти: син Ігор закінчив Чернівецький університет, дочка Маріанна має диплом Київського економічного інституту. Тож працює економістом. Пан Микола – найстарший у сім’ї. Допоміг вийти
в люди своїм трьом братам і сестрі. Ніхто не був членом комуністичної партії, а досягли своєї життєвої мети власною нелегкою працею.

Тож побажання, що прозвучали, були зібрані в один букет для шанованого Миколи Дмитровича Кардащука. Хай вони всі збуваються і нагадують, що поруч з нами є така невгамовна людина, яка прожила 90 літ. Яка донині віддає всі сили на просвітянській ниві, щоб жила наша Україна. Многая і благая літ!

Михайлина БОДНАР, організаторка свята, завідувачка культурно-масової роботи обласної «Просвіти»