Василь Бабій (1949 р. нар.) автобіографія.
Мав щастя народитися 12 січня 1949 року в покутському селі Серафинці, де особлива аура, що народжує талановитих людей, здібних до навчання, мистецтва, культури, літератури. Село дало світові близько десяти прозаїків, мемуаристів, краєзнавців, поетів, понад десяток кандидатів та докторів наук.
Мої батьки — хлібороби. І діди були ними. Один був війтом. Я близький до родини відомого Лева Бачинського, віце-президента ЗУНР.
Ходив десять років до сільської школи, де панував (як і в цілому в селі) культ освіти. Не любив, а тому погано знав математику, хімію, фізику. На відмінно знав літературу, історію, географію. Книжки просто поглинав. Читав їх у полі, коли пас корову, на печі, під партою під час уроку. Чим і щасливий. Навіть під час армійської служби зібрав бібліотеку і читав, читав. Ще в дитинстві зібрав бібліотеку приблизно в 150-170 книжок. Пізніше — більше тисячі книг.
Шість років працював актором обласного театру ляльок.
Вчився в Івано-Франківському педінституті ім. В.Стефаника, на історичному факультеті.
На другому курсі почав писати більш-менш стабільно. Познайомився з академіком В. Грабовецьким, з яким досі підтримую стосунки, вважаю себе його учнем, особливо в краєзнавстві.
Перші літературні спроби припадають на шкільні роки. Першу річ — історичну повість про повстання Мухи, написав досить ніяку.
Перша публікація, історичний етюд, датована 13 січня 1976 року в обласній газеті “Комсомольський прапор”.
Першу гумореску опубліковано в березні 1976 року (гумореска “Лотерейний білет”, в районній газеті “Нове життя”).
Під час навчання одружився і переїхав на проживання в Богородчани, де з 1975 р. по нинішній час живу.
Активно друкувався в житомирській обласній і районній (Радомишль) пресі.
1979 року повернувся в Богородчани, працював рік вчителем історії в с.Росільна.
З 1981р. і по нинішній час (2003 р.) маю уроки історії в Хмелівській школі (з 1992-1994 роки — був директором).
З 1995 року працюю в Богородчанській райдержадміністрації на посаді начальника відділу внутрішньої політики.
За моєю ініціативою в Богородчанах споруджено вісім пам’ятників і пам’ятних знаків. В селі Лисівка організовано кімнату-музей М. Яцківа, споруджено пам’ятну дошку письменникові.
Друкувався в багатьох журналах України (“Перець”, “Україна”, “Вітчизна”, “Київ”, “Дзвін”, “Сільські обрії”, “Однокласник”, “Барвінок”, “Перевал”), Росії, США, Канади (“Все сміх”). Гумор перекладено на польську мову. Також публікувався в газетах (“Літературна Україна”, “Голос України”, “Веселі вісті”, “Час/Тайм”, “Молодь України”, “Урядовий кур’єр”, “Зірка”, “Робітнича газета”, “Сільські вісті”) тощо. Загалом понад 700 публікацій.
Лауреат премії газети “Робітнича газета”, “Веселі вісті”, “Час/Тайм”, “День”, журналу “Дзвіночок”.
Лауреат районної премії ім. М.Яцківа, обласних премій ім. М.Підгірянки, І.Вагилевича.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу гумористів в радіопередачі “Від суботи до суботи”.
Гуморески звучали по телебаченню, українському радіо, на багатьох сценах області та України. Записано дві аудіокасети з гумором у виконанні І.Чепіля та театру мініатюр ” Кум”. Заснував і редагую альманах “Золота Бистриця” (п’ять випусків).
Видано 75 різноманітних книг, книжок і книжечок, з них 32 — художньої прози (9 гумористичних), 10 — науково-популярних, 6 — на футбольну тему, 25 — краєзнавчої літератури. Є кілька одноактних п’єс.
Маю двох доньок — Ростиславу і Олександру, внука Андрія.
