Богдан Березицький – обраний головою Надвірнянського районного об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка 27 березня 2015 року.
Народився 29.01.1942р. в м.Львові. Батько в 20 – роки формував свою життєву позицію в УСО «Пласт». В 1937році закінчив Львівський університет. Володів багатьма іноземними мовами, в т.ч. латинською і древньогрецькою. Після закінчення університету як безробітний здобував засоби для життя всієї родини репетиторством – навчав дітей багатих батьків з предметів університетської програми. Разом з тим був активним діячем української Просвіти, читальні, Сокола – Батька. Працював у системі української кооперативної організації «Маслосоюз», в справах котрої бував у Городенці, Рогатині та деяких інших містах нашого краю.
Під впливом батька з дитинства я вважав найважливішим життєвим пріоритетом любов до України, до її історії. Від батька отримав у спадок навики здорового способу життя, що є основою працездатності і придатності до жертовної праці на благо України.
Освіта: Станіславський технікум фізичної культури (1959-1961рр), Радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту – (1965-1970рр). Час навчання в інституті стали університетом українства – в час тотальної русифікації всі викладачі спеціальних предметів читали лекції українською мовою згідно затверджених вченою радою і кафедрами конспектів.
Чотири роки служби в частинах Військово – морського флоту з 1961 по 1965 рік вважаю знайомством з радянською системою в одній з найхарактерніших її структур. Завдяки здатності гуртувати довкола себе людей і різнобічній фізичній підготовці спільно з товаришами вже на першому році служби ми подолали таке ганебне і потворне явище як дідівщина і надалі впродовж чотирьох років не допускали її ні в якому вигляді. А служити нам доводилося з представниками різних націй – росіянами, грузинами, вірменами, азербайджанцями, молдаванами і… москвичами. З відстані років мені цікаво відзначати різницю між значною частиною офіцерів–спеціалістів і командирів та «політпрацівників».
Працював на інженерних посадах у Львові на заводі Телеграфної апаратури та підприємствах облспоживспілки: Торгово –економічного інституту, Інституту АСУ Центроспілки та Інформаційно – обчислювального центру облспоживспілки. Працю тут можу назвати моїм економічним університетом.
З 1983 року працював на інженерних посадах Надвірнянського лісокомбінату. Тут слід відзначити роль виробничих та технологічних дисципліни і традицій, згуртованість колективу і керівників підприємства на досягнення оптимального результату, на систематичну модернізацію технологічних процесів, забезпечення конкурентноздатності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, енергозбереження і диверсифікацію енергоресурсів.
З 1989 року долучився до українського відродження в громадських організаціях Народного Руху України і Просвіти.Належав до організаторів і засновників цих формувань на місцевому рівні. Саме місцеві об’єднання і осередки забезпечували участь великої кількості українців, матеріальне і технічне забезпечення таких грандіозних всесвітньовідомих акцій як Ланцюг Злуки, 500-річчя Козаччини і перемогу над комуністами на місцевих виборах в1990році. Найвищим досягненням Просвіти і Руху стала праця за Незалежність на Референдумі 1грудня 1991р. – 92% при явці 86%. Ми стояли на порозі Європи. Цей шанс українці втратили, бо не усунули від влади комуністів через вибори.
З 1991 року працював на посадах заступника голови і виконувача голови Районної ради, а в 1994 році обраний на посаду голови Районної ради всіми виборцями району і депутатом Обласної ради. За чотири роки праці на цій посаді були вирішенні масштабні проблеми міста і сіл – започатковано покриття шатровими дахами багатоповерхових будинків, модернізація системи водопостачання міста, підтримка підприємств як ефективних виробників, платників податків та до пенсійного фонду і місць праці тисяч людей. Була запроваджена традиція підготовки до наступного зимового сезону відразу після завершення попереднього та багато чого іншого не менш важливого. Великою заслугою Просвіти, Руху і влади в ті роки вважаю справу прийому на Різдвяні свята і в літні пластові табори дітей з Донбасу, Півдня України та Криму. Впевнений, що у випадку продовження цієї справи нашими наступниками у владі Україна не мала б сьогоднішніх проблем з Кримом і Донбасом.
Сьогодні можна констатувати, що в 2000-і роки на зміну праці громадських організацій по розбудові держави прийшла «бурна» діяльність численних партійних проектів, відверто зорієнтована на підвищення власного добробуту і «авторитету» та примарного успіху на найближчих виборах. Більшість з цих партійних проектів були клонами компартії.
Вважаю, що на справу приєднання України до спільноти європейських держав має працювати кожен українець, ставлячи на перше місце в житті найвищі цінності – Бог і Україна.
Саме про працю українців за європейську Україну йдеться в двох моїх книгах «Нариси з історії Руху і Незалежності» (2011р.) і «В’ячеслав Чорновіл – творець української Незалежності» (2014р.). В обох книгах я звертаюся до історичного досвіду українців, їхньої боротьби за свою державу, наголошуючи на помилках. Вирішальними помилками в часи УНР були недооцінка історичного досвіду відносин з Росією та пріоритетність інтересів тодішніх двох партій над інтересами держави України. Тому в своїх працях пропоную читачам засвоїти історичний досвід всіх поколінь борців за Незалежність – козаків, духовних лідерів 18-19 століть, УСС, УВО, ОУН, УПА, шестидесятників і Руху. Сучасний всенародний волонтерський рух порівнюю з добровольчою хвилею УСС на початку ХХ століття.
